Минулі ночі в Києві були дуже гучними, і мені важко підібрати слова, щоб висловити спустошеність та жах від почутих через вуста близьких оповідей та від побачених світлин. Перебування у Варшаві в ці миті викликає почуття безсилля, провини та відділеності. І хоча знаходячись вдома я навряд би зменшила страх дорогих мені людей, але дивним чином ці події переживаються легше, коли ми разом в одному місці і розділяємо всі емоції, а не коли ти на великій відстані з телефоном і тишею, яка зовсім в ці моторошні дні тут не заспокоює, а навпаки роздмухує уяву.