Перехідний період
В квартирі +16. За вікном витанцьовує мокрий сніг. Вже о 9:10 мені пише керівниця із незвичним повідомленням – скидає нову вакансію. І хоча це відбувається вже втретє за місяць, все одно й досі не можу іноді повірити, що на «старій» роботі мені пропонують нову. А ще три місяці тому я сиділа сама в кабінеті офісу, плакала і навіть молилась, аби сталось щось таке, що б вирішило за мене мою долю, бо я не могла прийняти рішення.
Сталось і подарувало урок: бути уважною із запитом до Всесвіту – він усе чує, але здійснити може його абсолютно непередбачуваним чином. Та я за все вдячна. Я тільки і встигала, що дивуватись, як життя просто відбувається перед очима, а я ніби глядач в кінозалі, який по суті ні на що не впливає – тільки на своє до ситуації відношення.
Поки я не можу похвалитись продуктивним пошуком роботи. Часто замість перегляду вакансій я обираю книгу або новий фільм, бо відчуваю, що не вистачає ідей та натхнення, а механічний, бездумний пошук ніколи не приносив бажаних результатів. Так, в пошуках візуальної краси та поживи для душі, незаплановано за минулий тиждень я подивилась аж чотири французькі фільми (три з яких – в кінотеатрах). Дозвольте і з вами цим натхненням поділитись:
L'Amour Ouf – фільм про шалену любов слухняної дівчинки та хулігана протягом десяти років. І хоча я не прихильниця кримінальних епізодів, та на них просто можна закривати очі, насолоджуючись яскравою візуальною картинкою та музикою 80-х. Французи, як на мене, просто майстри знімати про цей період.
Maria Rêve – історія про тиху та стриману Марі, яка влаштовується прибиральницею на факультет мистецтв, де знаходить нове кохання і відкриває для себе світ свободи та творчості. Дуже миле, легке, романтичне кіно про те, що ніколи не пізно кардинально змінити своє життя.
La Plus Précieuse Des Marchandises – анімаційний фільм про порятунок єврейської дівчинки під час Другої світової війни. Подивилась на одному подиху. Історія про те, як в найстрашніші часи лишатись Людиною. На нього точно варто йти в кінотеатр, щоб роздивитись, як майстерно передають всі емоції промальовані риси облич головних персонажів.
Quand Vient L'automne – кіно, що на півтори години перенесе вас у казкове бургундське село. Хоча не все тут так мирно і спокійно, як здається на картинці. Тут живуть свої родинні драми та приховані таємниці. Та це не просто детективна історія, яка інтригує, бо не знаєш чим все закінчиться. В ній – про взаємну підтримку та взаємозахист у родині за будь-яких обставин.
Сподіваюсь, що хоча б один з цих фільмів надихне та зігріє вас, адже мені вони дуже допомогли в ці сірі та холодні дні. Але мушу зізнатись, хоча вдома й на вулиці зимно дуже і хочеться вже справжньої весни й тепла, та десь глибоко всередині я тішуся цьому «перехідному» періоду в природі, бо він відображає те, що відбувається всередині. А там ніби щось змінюється, але дуже поступово, неспішно, день за днем. І я не готова до спекотного яскравого сонця – мені хочеться ще цих похмурих та прохолодних днів, щоб спокійно осягнути, що взагалі відбувається і куди я далі прямую.
Transition Period
The apartment is at +16°C. Outside, wet snow is twirling in a strange little dance. By 9:10 AM, my team leader messages me with something unusual — she sends over a new job opening. And even though this has happened for the third time this month, I still sometimes can’t believe that at my "old" job, I am offered something new. Just three months ago, I was sitting alone in the office, crying, even praying for something to happen that would decide my fate for me — because I simply couldn’t make the decision myself.
Something did happen, and it came with a lesson: be careful what you ask the Universe for — it hears everything, but it may fulfill your request in the most unpredictable way. And yet, I’m grateful for it all. I could barely keep up with how life just unfolded before my eyes, as if I were a spectator in a cinema — powerless to influence anything, except for how I responded to what was happening.
At the moment, I can’t really boast about a productive job search. More often than not, instead of browsing listings, I choose a book or a new film — feeling a lack of ideas and inspiration, knowing that mindless, mechanical searching never brings the right results. So, in my quest for visual beauty and nourishment for the soul, I ended up watching four French films last week (three of them — in the cinema). Allow me to share this little dose of inspiration with you:
L'Amour Ouf – A film about a wild love story between a good girl and a hooligan spanning ten years. While I’m not a fan of criminal subplots, you can easily overlook them here, enjoying the vivid visuals and 80s soundtrack. The French, in my opinion, are true masters at capturing that era on film.
Maria Rêve – The story of quiet and reserved Marie, who starts working as a cleaning lady at an art faculty, where she finds new love and discovers a world of freedom and creativity. A sweet, light, romantic film about how it’s never too late to change your life completely.
La Plus Précieuse Des Marchandises – An animated film about the rescue of a Jewish girl during World War II. I watched it in one breath. A poignant story about remaining human in the darkest of times. It’s worth seeing on the big screen to truly appreciate how masterfully the emotions are conveyed in the drawn expressions of the characters.
Quand Vient L'Automne – A film that whisks you away to a fairytale-like village in Burgundy for an hour and a half. Though not everything is as peaceful as it seems. Family dramas and hidden secrets live here. More than a detective story, it’s about mutual support and protection within a family, no matter the circumstances.
I hope at least one of these films inspires and warms you — they certainly helped me through these gray and chilly days.
And yet, I must admit: although it's cold at home and outside, and I long for real spring and warmth, there’s a part of me that rejoices in this “transitional” phase in nature — because it mirrors what’s happening inside me. Something is shifting, but slowly, gently, day by day. And I’m not quite ready for the bright, scorching sun yet. I still want these somewhat gloomy and cool days — just a little longer — to calmly grasp what’s going on and where I’m heading next.